Вступаючи в процес медіації учасники повинні розуміти, що медіація це не:
- судовий процес.
Медіація менш формалізована, орієнтована на визначення інтересів обох сторін, а не лише на застосування відповідних положень законодавства та оцінки фактів; процедура проведення – кількість та черговість індивідуальних зустрічей із учасниками визначається виходячи із кожної конкретної ситуації; строки звернення до медіатора та проведення медіації не обмежуються; учасники добровільно вступають в процес медіації та можуть в будь-який момент вийти з неї; учасники не зобов’язувані сплачувати державі жодних адміністративних зборів; медіатор не виступає суддею та не має суддівських повноважень; рішення прийняте за результатами медіації не є обов’язковим і не підлягає примусовому виконанню, крім випадку якщо учасники не погодились на інше (наприклад у разі укладення нотаріально посвідченого договору); рішення приймається самими сторонами; за результатами медіації немає «переможців» та «переможених», кожна із сторін має можливість досягнути бажаного та оптимального для неї результату.
- третейський розгляд (арбітраж).
Процедура звернення до третейського суду та проведення третейського розгляду як правило чітко регламентована, за результатом розгляду, аналогічно до судового, приймаються обов’язкові для виконання рішення, які відповідно до законодавства можуть бути виконавчими документами,
Метою медіації є досягнення сторонами компромісу та припинення конфлікту, врахування усіх аспектів спору та їх значення для учасників, разом з тим третейський розгляд спрямований в першу чергу саме на вирішення спору на підставі норма права.
- переговори.
Хоча медіація фактично і передбачає деякі елементи переговорів, однак в процесі класичних переговорів не беруть участь посередники із спеціальною підготовкою – медіатори. Процес медіації в порівнянні з переговорами є більш чітко організованим та здійснюється за певним принципом та алгоритмом, головним завданням медіатора є допомога сторонам у виявленні власних інтересів, створенні рівномірного балансу сил, разом з тим, в процесі переговорів важливим є отримання фактичної та психологічної переваги перед опонентом для досягнення бажаного для однієї сторони результату.
- психологічна допомога.
Медіатор не є особою, що надає сторонам психологічну допомогу та консультації, для проведення процедури медіації йому не обов’язково мати психологічну освіту. Головний об’єкт уваги медіатора – це предмет спору, а його головне завдання – проводити процедуру медіації по певних етапах, допомагати знайти вирішення наявного конфлікту.
Очікуваним результатом робити медіатора є знайдення взаємовигідного для сторін рішення, відповідно до якого кожен із учасників спору реально задовольнить свої інтереси і потреби.
Натомість завданням психолога є виявлення та вирішення саме психологічних проблем учасників як причини спору.
- юридична допомога.
Хоча багато медіаторів за сумісництвом здійснюють і юридичну практику, однак в процесі медіації вони виступають саме як незалежні посередники, а не юристи. В процесі медіації не надаються юридичні консультації та адвокати не можуть одночасно виступати медіаторами та представниками сторін. Від медіатора вимагається неупереджена та збалансована допомога сторонам, тоді як юрист завжди представляє та захищає про інтереси лише однієї, а не обох із сторін конфлікту.
- спосіб маніпулювання та (або) залякування однієї із сторін.
Медіатор може припинити процес медіації у разі якщо дійде до висновку, що учасники зловживають своїми правами та не мають на справді іншу мету ніж спроба досягнення компромісу.